Веб-студія «WebDreamLab»

Створення сайтів у Татарбунари

Розробка веб сайтів будь-якої складності з індивідуальним підходом до кожного замовлення.

Татарбуна́ри (рум. Tatarbunar; рос. Татарбунары, тур. Tatarpınarı) — місто районного значення над лиманом Сасик у південній Бесарабії. Адміністративний центр Татарбунарського району Одеської області. Татарбунари відомі із XVI ст. Відстань до облцентру становить 152 км і проходить автошляхом Т 1610.

Назва Татар-Бунар буквально означає «татарський колодязь (джерело, фонтан)», про що писав ще Димитрій Кантемір у 1712–1716 роках. Джерело витікало з-під пагорба, на якому лежали руїни стародавньої фортеці. Відносно походження цих самих руїн єдиної думки не було. Німецький географ Іоганн Тунманн вважав, що Татар-Бунар був колишньою столицею «команських князів» (тобто половців) і називався Карабуна, П. Свіньін стверджує, що Татар-Бунар є залишок невеликих кам'яних замків, побудованих Генуєю під час володіння берегами Чорного моря, деякі вважають засновниками міста буджацьких татар і турків. Нинішню ж назву Татарбунари отримали в XVI ст., коли кримські татари захопили це селище, обернувши його в місце зберігання наживи, що набувалася під час набігів. Татарбунари неодноразово піддавалися розоренням. Поблизу міста закінчується нижній Траянів вал і збереглися залишки невеликого стародавнього земляного укріплення.

В 1648 році Гійом Левассер де Боплан інженер і військовий картограф французького походження, після довгого перебування в Україні, видає Генеральну Карту України на якій між Акерманом і Кілією є місто Татаребарлат.

Турецький мандрівник і етнограф Евлія Челебі, що побував у причорномор'ї в 1656–1666 роках і, поза сумнівом, був добре інформований, свідчить про те, що фортецю наново відбудував у 1646 році капудан-паша Кенан-паша. Кадій фортеці входив в Очаківський вілаєт Силістри. Цитадель являла собою чотирикутник із високими баштами по кутах, окружністю в тисячу кроків. Вона мала одні ворота, що відчинялися в південний бік, а по чотирьох її кутах височіли чотири башти. Оскільки в колишні часи місце, де стояла ця фортеця, було заболочене і вкрите чагарниками очерету, то молдавські і татарські розбійники переховувалися там і нападали на каравани, що проходили повз. У фортеці, за словами Челебі, була мечеть, зерновий склад, невеликі зручні приміщення для гарнізонів на 150 воїнів. Інші житлові споруди розташовані в примикаючому посаді, де були двісті критих очеретяними плетінками будинків бідного люду, заїжджий двір, одна брудна лазня, виноградники і сади. Тутешній правитель стягував митний і ринковий збори за каравани і невільників.

У 1770 році Татарбунари були захоплені російськими військами, потім повернені Оттоманській Порті, а знов приєднані згідно з Бухарестським трактатом у результаті кампанії 1806–1812 років. До кінця століття в тутешньому посаді проживали вже не лише буджацькі татари і молдавани, але і біглі українські і російські селяни, солдати, козаки.

У 1816 році в селищі Татар-Бунар постійно проживало 78 сімей — всього 365 чоловік. Опісля лише за два роки, у 1818-му, число жителів збільшилося до 901(!). При цьому велика частка сімей володіла кам'яними житловими будівлями і лише одиниці тулилися в землянках, та і то доки будували хати. В першу чергу зводилися казенні будівлі і споруди. Як свідчать надійні першоджерела, перші поселенці просто почали розбирати залишки татарських будов, а 1816-го остаточно розтаскали і стародавню фортецю, складену з плитчастого вапняку. Не чіпали вони лише старовинну східну лазню, яку згодом «перепрофілювали» у водяний млин. Цікаво, що з руїнами цієї лазні пов'язано місцевий переказ — специфічна варіація кримської легенди про Марію Потоцьку. У цьому немає нічого дивного, якщо врахувати, що буджацькі татари переселилися з меж Кримського ханства, де, очевидно, чули оригінальне сказання.

Шенген виза Киев

Створення веб сайтів у Татарбунари

Ми розробили

1500+ проектів